Психотерапія Traumafokus ® (TF) для регулювання стресу, травм та хронічного болю

Для чого служить травмафокус?

Травмафокус – це глибоко психологічний та орієнтований на тіло метод для опрацювання психічного та травматичного стресу. Цей метод робить можливим спонтанне, безпосереднє опрацювання травми в мозку, не задіюючи свідомі спогади. Під час терапії травмафокусу в найглибших структурах мозку виникає активація стресу, яка призводить безпосередньо до рефлексів в ділянках очей та обличчя, як наприклад – збільшене моргання, посіпування та коливальні рухи очима, розширення зіниць, дихання з перервами, звуження очей тощо. В залежності від того, куди дивиться клієнт, стресова тема відчувається в тілі сильніше чи слабше.

Що таке мимовільні позиції очей?

Якщо ми з кимось про щось говоримо, рахуємо, міркуємо, чи нам не спадає щось на думку під час розмови, відповідно людина має мимовільні позиції очей, які є несистематичними в просторі. Тобто, ми при цьому не акомодуємо, а дивимося в пустку. Ми маємо саме такі позиції очей, якщо ми говоримо про травматичну подію. Ми нібито тим самим викликаємо пам’ять спогадів.
Так можна знайти позицію очей для травматичної стресової події, куди клієнт дивиться найчастіше, під час того, як він говорить про травми. Ми точно спостерігаємо, куди він дивиться. Це є оптимальним фокусом для опрацювання травми. В попередніх методах за допомогою телескопічної указки шукалася найсильніша активація. Виявилося, що найсильніший прояв, який вибирає терапевт, не завжди є найбільш підходящою позицією очей. Значною мірою тому можна відмовитися від використання телескопічної указки. Вона може потім бути допоміжним інструментом, якщо активація якось стала б меншою, що трапляється доволі рідко.

Як відбувається сеанс травмафокусу?

Вирішальним для ефективного сеансу є точне, спокійне спостереження вище описаних феноменів у клієнта, особливо приклад дихання та позиція очей в просторі (напрямок погляду). Якщо фокус очей одного разу знайдено, виникають легкі тілесні сенсації чи відчуття чи несвідомі спогади чи образи, які не зв’язані зі свідомістю. Вони можуть опрацьовуватися бережно та безпосередньо. Цей відчутний з боку клієнта у тілі стрес названо згідно E.Gendlin «Felt Sense», це нібито місцезнаходження стресу в тілі. Психобіолог та нейронауковець Stephen Porges описав в своєму творі «Полівагальна теорія» нервові шляхи вентрального вагусу між шиєю та нижньою частиною черевної порожнини, які активуються, якщо настає заспокоєння клієнта. За допомогою прикладу дихання, до якого спонукає терапевт: «дихайте приязно до себе, глибоко та повільно» активується цей комплекс вагуса і робить можливим регуляцію донизу зі стану страху чи смертельного страху в бік стану заспокоєння, що стає більшим. Walter B.Cannon описав в 1932 році автономну реакцію страху та смертельного страху як феномен «Fіght-Flight and Freeze» (боротьба-втеча та заціпеніння).

Щодо самооцінювання травматичного стресу

Клієнт завдяки усвідомленій дихальній техніці приходить у стан, в якому він позбавлений актуального психічного стресу. При потребі на початку і в кінці сеансу можна ми застосовувати шкалу стресу згідно Joseph Wolpe (1969) від „0“ немає жодного стресу до „10“ максимальний стрес, яку також називають SUD (Subject Units of Distress). Ця шкала стресу видається є популярною у травматерапевтичних методах, але у травмафокусі застосовується більше умовно, оскільки особливо люди з комплексною травмою вказують SUD, який через деякий час при регуляції донизу раптом знову збільшується; в більшості випадків також при цьому змінюється Felt Sense (місцерозташування в тілі), оскільки у клієнтів виникає новий травматичний зміст, який вивільняється для опрацювання. Для незнаючих терапевтів – це неочікуваний феномен, який раніше часто хибно інтерпретувався як терапевтична помилка, проте під цим слід розуміти нову часткову травму зі зміненим Felt Sense. Саме тому у людей з комплексною травмою ми маємо справу не зі SUD-величиною, а здебільшого з різними, які виникають під час сеансу.

Оптимальна регуляція нервової системи за допомогою травмафокусу

Травмафокус (ТФ) є високоефективним нейро-психотерапевтичним методом, при якому є можливим повне позбавлення від психічного та фізичного хронічного стресу; навіть тоді, якщо травмуючий досвід виник у ранньому дитячому віці, перинатально чи пренатально, який свідомо не з’являється у вигляді спогадів. Ми використовуємо при травмах прив’язаності та розвитку мультисенсорні ресурси чуттів, ресурси тіла, фігури, місця чи елементи прив’язаності під час сеансу травмафокусу, на якому регулюється і заспокоюється мозок. Не ми – терапевти зцілюємо клієнтів, а клієнти самі чи краще сказати їхня нервова система в мозку та тілі, яка потрапляє з порушеного стану в регулюючий процес і таким чином в нервовій системі можуть утворюватися нові цикли. Ці новоутворені синаптичні групи нервових клітин клієнти самі усвідомлюють фізично, стрес та хронічний біль постійно зменшуються під час кожної сеансу. Для того, щоб цей процес зцілення утримувався, ми застосовуємо техніку постійності, яка називається рекомендаційний фокус, яку клієнт може застосовувати ефективно вдома для того, щоб нервова система, яка заново відрегулювалася, могла тренуватися в новому заспокоєному стані – можна сказати також: безстресовий стан тренується заново на нейронному рівні. Це відповідає старій парадигмі Donald Hebb 1949 року, який сказав: “Cells that fire together wire together”(«Нейрони, які спільно активізуються, зв’язуються один з одним і таким чином створюють нейронні зв’язки»).

Що стається при хронічному стресі в нашому мозку?

Як ми сьогодні знаємо із наглядних сучасних досліджень мозку, хронічний психічний стрес веде до зменшеного об’єму пам’яті гіпокампа в мозку і до гальмування активності в префронтальній корі мозку, що може викликати різні форми порушень пам’яті. Одночасно в «стресовому центрі» гіпоталамусу, гіпофізі та в „страх-застереження-центрі“ мигдалини в лімбічній системі мозку у великих кількостях виділяється гормон стресу, який призводить до надмірної активації цих ареалів. Тривале збудження такого роду відбувається найчастіше у людей з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), панічними атаками, фобіями, депресіями, хронічним емоційним стресом та травматичним досвідом сексуальних домагань в дитячому віці. Травмовані люди найчастіше уражені цим.

Терапевтичні втручання з «лімбічною мовою»

За допомогою підходу травмафокусу та значної терапевтичної системи підвищення кваліфікації через наш інститут нейропсихотерапії клієнти більше не ретравматизуються, додатково непрямий ступінь травматизації терапевтів утримується на низькому рівні, оскільки ми значною мірою працюємо з імпліцитною пам’яттю наших клієнтів і здійснюємо інтервенцію за допомогою «лімбічної мови». Це підвищує дієвість терапевтичного підходу, . оскільки ми використовуємо нейронаукові дослідження right to right brain interaction Allan Schore, який у 2016 році про це опублікував цінну статтю: the right Brain implizit self – a central mechanism of the psychotherapy change process. American Psychological Association, Division of Psychoanalysis (39), 2016.

В своїй статті Schore описує, що права півкуля терапевта взаємодіє із правою півкулею клієнта. Це показують скани мозку, які це приголомшливо задокументували. Права півкуля мозку є нашою нібито не когнітивною півкулею.

Комбінування травмафокусу з іншими методами

Метою методу є повне позбавлення від блокуючого збудження в мозку і в тілі людини. Модель травмафокусу добре поєднується з усіма визнаними психотерапевтичними методами, оскільки він використовує терапевтичний зв’язок і специфічно терапевтичний метод роботи.

Основи травмафокусу

Поняття «травмафокус» та «фокус болю», раніше Painspotting створив Томас Вебер, керівник інституту нейропсихотерапії, який впродовж багатьох років займався травмованими людьми і деякий час співпрацював з David Grand, засновником BrainspottingTM. Д. Grand розвинувcя із колишнього тренера Sharipo з EMDR свій метод з EMDR. Таким чином травмафокус поміж іншим розглядається як наступна розробка Focusing (Gendlin), Pranayama, актуального нейробіологічного дослідження болю (Egle, Melzack & Wall, Engel та інші), гіпнозосистематичного підходу (Schmidt), Somatic Experiencing (Levine), Brainspotting (Grand, Schwarz, Weisz, Gibson), MBEP (Weisz), нейробіологічних досліджень (Porges, Schore, Damasio, Egle, Hirsch, Schiepeck, Hüther та інших).

Сфери застосування травмафокусу

Травмафокус потребують люди з монотравмами, які страждають на гострі травматичні порушення, зазвичай, за один-два сеанси опрацьовуються симптоми та їхні причини. У більш травмованих людей (комплексні травми) травмафокус потребує більше сеансів для того, щоб досягнути спосіб життя з незначним стресом чи позбавленим від стресу.

Травмафокус добре і успішно застосовується при: гострих, комплексних та простих травмах, посттравматичних стресових розладах, панічних атаках, генералізованих страхах, депресіях, очевидних обсесивно-компульсивних розладах, залежностях, блокуваннях продуктивності чи виступів, хронічних психосоматичних захворюваннях, розладах прив’язаності, пограничних розладах особистості, порушеннях сну, апетиту, хронічних головних болях, мігренях, фіброміалгіях, болях опорно-рухового апарату, кластерних головних болях та різних формах дисоціативних розладів. Багато психіатричних симптомів ICD-10 та DSM-IV виявляються сьогодні як послідовні розлади травм дитинства та лікуються ефективно за допомогою травмафокусу (ТФ) та фокусу болю.

---

2019 © Права на копіювання Маг. Томас Ч. Вебер